© Марченко В.Б., 2025
Що головне для
новеліста, – скласти несуперечливу історію чи підчепити на гачок читача? В
теорії більшість із них напевно, скажуть, – а чому одне має суперечити іншому?
І хто б сперечався. Та то в теорії. А на практиці, думаю, більшість із них,
свідомо чи ні, сядуть на другого коника. Бо саме він їх може вивезти на більшу
чи меншу вершину. А не Арістотелева логіка, яка пересічного читача швидше
заведе у сіронуднуваті хащі, де ймовірно й завершиться на півдорозі шлях такої
книжки.
Тож, думаю,
Майкл Дибдин довго не вагався, як розгортати сюжет «Дня Подяки». Інтригу він
вибрав безпомилково, – цілком пристойний чолов’яга зустрів жінку своєї мрії, яку
шукав усе життя. Та ось тепер її не стало. Ну кого з вас таке залишить байдужим.
Якщо ви не психопат, звичайно. Та закрутити сюжет можна. А от як із нього
викрутитися, – ось де головна задача.
Ледь не вся
перша третина історії – це фактично монолог колишнього чоловіка героєвої
загиблої дружини. Останній тут чомусь уособлює образ німого люм’єрівського
скріна, на якому проектується словоблуддя першого. Та й велеречивість колишнього
ніякий не скарб, – за підсумками книги він постає в образі такого собі нікчеми.
Серед іншого автор наділяє його симпатіями до Чехова, ну й само собою,
Достоєвського. Ну а там, де Чехов, – там звичайно ж, і «ружьйо» у першій дії,
яке як ви вже здогадались, трохи згодом вистрілює. Та пробачимо автору його
Чехоєвщину, врешті живиться нею заурядний невдаха.
Загалом
виглядає, на Толсточехоєвщину західна інтелектуальня певного сорту налітає,
ніби мухи на той відомий продукт (ні, це не мед), на загадочний русскій запах,
іншими словами, – ніби пороблено їм.
Стиль письма непоганий,
переважно у строгій англосаксонській манері. Автор загалом володіє інструментом
підчіпати на гачок ваші відчуття. Фігуранти у своїх діях відсепаровані від
ваших очікувань, ведуть себе самостійно, чим і привертають себе у поле вашої
уваги.
Не знаю, чи всі, але значна частина художніх книжок, – вони як незалатані душевні дірки їх авторів. І здається, Майкл Дибдин, – один із таких. Хочете поемпатувати?, – а чому б і ні? Головне, не впасти в емпатоголізм.
© Марченко В.Б., 2025
ДИБДИН
- День Благодарения.fb2.
Немає коментарів:
Дописати коментар