ГІТЛЕР І ШПЕЄР: АРХІТЕКТУРНО-ТАНКОВИЙ РОМАН // Записки на полях: «Шпеер А. – Воспоминания»

Прочитавши хоча б щось із Віктора Суворова, напевно запитаєте, чому стількох гітлерівських діячів мемуари масовими тиражами видаються у сталінсько-путінському оркостані. Просто совпадєніє? Можливо. В будь-якому разі, це лише підігріває інтерес. Тож про що і як пише Альберт Шпеєр у своїх спогадах. Українською не перекладались, тож читаємо мовою «оригіналу».

Щонайменше три сюжетні лінії пронизують Шпеєрові спогади: перша – про архітектурні справи – займає близько третини книги, другій – про керівництво виробництвом озброєнь – присвячена решта книги, третя лінія про стосунки з Гітлером проймає наскрізно все повістування.

Спеціально-архітектурна частина для пересічного читача виглядає дещо надмірною і занудною, тим паче, що у книжковому викладі маємо справу не із  натуральними об’єктами чи їх зображеннями, а з нескінченним словесними «замісами» про фундаменти, колонади, барельєфи, і т.п. естакади із постаментами. Спасає цю частину лише суспільно-політичне тло тодішньої Німеччини, деталі особистої біографії, витоки вкручення А.Шпеєра до гітлеровської партії та зав’язка його стосунків із фюрером.

Аристократичне походження, архітектор у третьому коліні, загально і професійно освічений Шпеєр і розхристанй напівбожевільний єфрейтор-недоук. Що і як могло поєднати ці два протилежні світи? Думаю, відповідь слід шукати у сферах психіки та архітектури.

Щодо психології стосунків з Гітлером, – це судячи з усього, від початку було щось на зразок обожнення чи особистого благоговіння молодого архітектора перед неймовірною харизмою стрімко злітаючого месії. З іншого боку, для Гітлера Шпеєр не був простим співробітником, у душі Гітлера для Шпеєра було персональне місце завдяки пристрасті до архітектури, яка самому Гітлеру професійно не давалась. І ось здібний, професійно підготовлений Шпеєр стає інструментом втілення незбутніх містобудівних фантазій фюрера. Тобто, спільна архітектурна пристрасть стала предметним фундаментом цих відносин.

Шпеєра, очевидно, приваблювала не лише харизма, але й розрахунок. Свідомо чи підсвідомо, Шпеєр не міг не розуміти, що близькість із фюрером може стати вирішальним владно-політичним трампліном для його професійного зростання. Хоч слід визнати, меркантилізм не був для нього абсолютом, була і щира вірність фюреру до останніх днів.

Без стосунку із Гітлером неможливо оцінити і Шпеєрову кар’єру на посту міністра з виробництва озброєнь. Фюрер безпомилково вгледів системно-організаційні здібності технаря Шпеєра, позбавленого будь-яких політичних амбіцій, відповідального, ретельного і уважного до найменших деталей справи. Саме талант Шпеєра як організатора промисловості озброєнь на багато місяців подовжив спротив Рейху переважаючим силам союзників. Дещо гіперболізуючи, це можна відобразити так, що коли Йодль з генералами підписували капітуляцію Німеччини, свіжо змащені німецькі танки все ще сходили з конвеєрів Шпеєрових заводів. Певно недаремно на Нюрнберзькому процесі сталінські прокурори вимагали смертної кари для Шпеєра.

Альберт Шпеєр, безумовно, став співучасником Гітлерових злочинів, однак впродовж основної частини сповіді мало що вказує, що він таким себе відчуває. Це не сповідь грішника, тут нема розкаяння, хіба окремі натяки в окремих епізодах. Просто, виражаючись академічною мовою, визнання провини не є предметом основної частини дослідження. Шпеєр просто подає факти, розказує, як все було, і при цьому переважно про те, що він робив, а не про що думав при цьому.

Водночас поняття відповідальності і особистої гідності у Шпеєра присутні. Щоправда проявились вони переважно уже в ході Нюрнберзького процесу, де він фактично єдиний із вищих діячів Рейху проявив ці якості, – свою провину переважно визнав, вирок трибуналу не оскаржував. Досить глибокими є його аналітичні висновки і уроки світової катастрофи, які він проголосив у заключному слові і наводить на завершальних сторінках книги. Сьогодні вони актуальні, як ніколи, і варті щоб процитувати найважливіші з них на завершення цих заміток. На жаль людство пустило у небуття Шпеєрові перестороги і фюрер нового, московитського, рейху намагається довершити справу свого попередника.

Не будучи партійним діячем, але перебуваючи у найвищій обоймі гітлерівського державного апарату, Шпеєр безумовно бачив ключові механізми гітлерівської владно-політичної кухні загалом. За своїм інтелектом, освітою і походженням Шпеєр був одним з унікальних явищ у системі гітлерівської влади. Враховуючи його спостережливість і проникливість, свідчення Шпеєра про функціонування гітлерівської держави є безцінними літературно-документальним макетом політичної архітектури 3-го Рейху.

Матеріали Шпеєрових спогадів відтворюють хроніку катастрофи нацистських політичних дилетантів, і в першу чергу, відповідального за все фюрера. Шпеєр наводить безліч прикладів прорахунків і дилетантства Гітлера. Військова агресія взагалі, та ще й на всі сторони світу, зокрема, була чистої води, абсолютною авантюрою без жодної надії на успіх. Німеччина не мала достатніх ресурсів, джерел необхідної сировини, зокрема, пального, не мала адекватного захисту з повітря, не мала розвинутого флоту. Гітлер катастрофічно прорахувався щодо реакції на агресію і відкриття 2-го фронту з боку західних країн, їхнього союзу зі Сталіним. Фюрер кинув німців у горнило війни, ніби на залізничну колію під поїзд, спалюючи мости, відрізаючи шлях назад, ставлячи їх перед фактом і на край виживання шляхом віддачі всіх без залишку сил на військову авантюру. Гітлер фактично обдурив Шпеєра, як і всіх німців, у його душі не було нічого, окрім гіпнотичної облуди, божевільних галюцинацій та ментальної порожнечі.

Оглядаючи Шпеєрову картину гітлерівського націонал-соціалізму чи фашизму, ми зненацька проймаємось спалахом прозріння, – та це ж по суті німецько-нацистський різновид російсько-сталінського більшовизму, – із образом ворога, приступом дикої ненависті і реваншу, а-ля «вставанія с колєн», обіцянкою світлого, аля-комуністичного, майбутнього у вигляді примари тисячолітнього Рейху.

Спогади А.Шпеєра – жива хроніка національної катастрофи, тому мимоволі вас проймає також емпатичне катастрофічне відчуття. Воно, звичайно, дещо депресує, особливо, на фоні нашої власної української катастрофи, яку ми переживаємо сьогодні. Звичайно, мало втіхи від того, що у когось було, можливо, ще гірше, ніж у нас. Цю книгу необхідно читати саме для того, щоб ніколи не забувати, яку жахливу ціну платять народи за свою душевну безрозсудність і нерозбірливість, обираючи неадекватних керманичів із баварських пивних або українських провінційних шапіто.

Насамкінець про постнюрнберзькі прозріння Шпеєра. Як це зазвичай і буває в історії, вони нікого не навчили. Сьогоднішній московитський диктатор на очах постнюрнберзької Європи і світу брутально топче українців стопами біснуватого фюрера Адольфа Гітлера. Тож далі дослівно від А. Шпеєра.

«Диктатура Гітлера була першою диктатурою індустріальної держави в епоху сучасних технологій, диктатурою, що вміло використовувала технічні засоби для панування над власним народом… За допомогою таких технічних засобів, як радіо та звукопідсилювальна апаратура, вісімдесят мільйонів людей були підпорядковані волі однієї людини. Телефон, телетайп та радіо створили можливість безпосередньо передавати накази вищого керівництва низовим організаціям, де ці накази не піддавалися жодній критиці та беззаперечно виконувались.  Таким чином багато відомств і командувачі військ отримували злодійські накази без будь-яких посередників.  Технічні засоби дозволяли також здійснювати пильне спостереження за всіма громадянами і зберігати в таємниці злочинну діяльність. ... Диктатури минулого потребували висококваліфікованих помічників у низових організаціях, у людях, здатних мислити та діяти самостійно. Авторитарна система за доби сучасних технологій може без таких людей обійтися. Лише засоби комунікації дозволяють механізувати діяльність нижчих управлінських структур. Так створюється тип некритичного виконавця наказів».

«Ця війна закінчилася радіокерованими ракетами, літаками, що літають зі швидкістю звуку, атомними бомбами та загрозою хімічної війни. Через п'ять-десять років могла б з'явитися ракета з ядерною боєголовкою, обслуговувана десятком людей і здатна за секунду умертвити мільйон людей у центрі Нью-Йорка, спричинити страшні епідемії або знищити врожай».

«Чим технологічнішим стає світ, тим страшніша небезпека... Як колишній міністр, який керував високорозвиненою військовою промисловістю, вважаю своїм обов'язком заявити: нова світова війна закінчиться знищенням людської культури та цивілізації. Ніщо не може зупинити розвиток науки і техніки та перешкодити їм завершити так страшно розпочату в цій війні роботу зі знищення людей...»

«Багатьох переслідує той самий жах: настане день, коли техніка пануватиме над усім світом... І цей кошмар мало не став реальністю за тиранічного режиму Гітлера.  У наш час небезпека панування техніки загрожує всім країнам земної кулі, але за сучасної диктатури, як на мене, цієї небезпеки не уникнути. Тобто чим технологічнішим стає світ, тим потрібніша свобода і самосвідомість кожного окремого індивіда, інакше пануванню техніки протистояти неможливо... Отже, призначення цього суду – зробити внесок у встановлення фундаментальних правил життя в людській спільноті».

«Катастрофа цієї війни виявила вразливість системи сучасної цивілізації, яка створювалася століттями... Негативні імпульси, накопичуючись, посилюють одне одного і можуть незворотно зруйнувати складну структуру сучасного світу. Неможливо зупинити цей процес лише силою волі. Небезпека у тому, що неминучий прогрес дедалі більше позбавляє людини індивідуальності, що тягне у себе втрату почуття особистої відповідальності».

Історія А.Шпеєра свідчить, що людина, навіть така непересічна як він, не здатна протистояти тоталітарній системі. Наведені вище, цілком тверезі і відповідальні судження навряд чи досягли б свідомості Шпеєра, якби не поразка Гітлера. Вони прийшли до його сприйняття лише після Нюрнберга і років ув’язнення у тюрмі Шпандау. Тому його рецепт щодо особистої відповідальності виглядає як наївність. На відміну від технологій психобіологічна природа людини залишається практично незмінною. Однак Шпеєр цілком слушно побачив небезпеку нових технологій для реалізації тоталітаризму. Будь-яка технологічна новація не оминає участі стати інструментом агресії у руках «особисто безвідповідальних» збочених властолюбців.

 ШПЕЕР – Воспоминания.