Фігура Хрущова,
якщо й не викинута з історії, то безнадійно втоптана у політичне багно болотяної
імперії. Сьогодні про Хрущова у кращому
разі знають через "хрущовки",
допотопні 5-поверхові будівлі 50-60-років минулого століття з мікротуалетами і
вщент згнившими трубами. На колишнього анафемованого главу СРСР дивляться через
знищувальну риторику партійного перевороту 1964року. І навряд чи в епоху
постмодернового апокаліпсису історична істина буде відкрита. Та й чи когось
цікавлять історичні істини сьогодні, в епоху замуленості людських душ інстаграм’ям
і тік-токівщиною. А насправді Хрущов є фігурою історичного масштабу і Олексій
Аджубей, зять Микити Сергійовича, розуміє, що робить, коли намагається
повернути того до історичної пам’яті нащадків.
Найзаяложеніша
фраза, яку можна почути про МС, – Хрущов був суперечливою фігурою. Я б
спробував на коперніканський манір перекинути точку спостереження. Це час,
місце і суспільне оточення, у якому жив і діяв Хрущов, були суперечливими. Та
це дуже м’яко сказано. Московія від свого зародження була божевільнею, а
більшовицька епоха ввела її у фазу «буйного помєшатєльства», яка продовжується
понині, і свідками чого є ми всі, хто сьогодні в Україні рятується від
путлєрових ракет.
Хрущов безумовно
сформувався у сталінсько-більшовицькому дусі, і іншого варіанту вибору для
громадського діяча у ту пору просто не існувало. Водночас йому не притаманне
було те відчуття московсько-сталінської імперської зверхності, зарозумілості і
людиноненависництва. І в цьому смислі він дійсно був особистістю для свого
оточення суперечливою або амбівалентною, по-науковому.
Можливо сам того
не усвідомлюючи, Хрущов замахнувся на найсвятіше для орди – дикість і деспотію,
яскравим втіленням яких були Сталін, сталінізм і сталінщина. Не дивно, що і
верхівка, і саме суспільство дикунів відторгнули його як чужорідне тіло, блюзнірськи
викачавши у пір’ї простакуватого неадеквата, чи то й взагалі несповна розуму
блазня.
Чи був Хрущов
українцем? – У повному розумінні, звичайно, ні. Його справжній родовід нам достеменно
невідомий. Загальновідомо, що його становлення відбувалось навколо Донбасу, там
він починав працювати, українську мову безумовно чув, знав, можливо й говорив,
адже тривалий час був партійним очільником України. Знав Шевченка, українські
пісні, українську вишиту сорочку нерідко одягав на найвищі офіційні заходи,
включаючи зустріч з американським президентом.
Аджубей каже, що
навіть близькі у сім’ї Хрущова називали його МС. Звідки таке пішло, – він не
пояснює та можливо це данина тих часів, коли наприклад, Франкліна Делано
Рузвельта називали ФДР, а Джона Фітцджеральда Кенеді – ДФК. Аджубей –
професійний журналіст, за стилем він не аналітик і не системник. Репортаж –
його головний інструмент. Тому стиль викладу носить дещо хаотичний характер.
Політичну закулісу він або приховує, або знає поверхово. Провину за зміщення
Хрущова акцентовано покладає на Брєжнєва. Думаю, тут він або хитрує,
намагаючись обійти справжніх фігурантів змови, або дійсно не знає, що менш
імовірно.
Плакат із
зображенням Микити Сергійовича з початком кукурудзи у руках пам’ятаю навіть я. Старі
у наших краях подейкували, ніби МС намагався запровадити кукурудзяний хліб. Та
думаю, це скоріше відголоски змовницької протихрущовської пропаганди від
архітекторів і прорабів тодішнього перевороту. Наскільки я зрозумів, наживо того
хліба ніхто не бачив, але розмови навколо нього були розкручені на повну.
Звичайно, це лише мої спогади, – тоді десь 5-річного «експерта».
Книга доповнена
коментарем іншого відомого «експерта», – з управління, а саме, Г. Попова, який
повчає Хрущова, як потрібно боротись з апаратом і робити реформи. Кумедність і
навіть карикатурність цього «експертного висновку» у безславному провалі самого
Попова на посту мера москви періоду горбачовсько-єльцинських реформ.
Звинувачуючи Хрущова у персональних недоліках, Гаврило Попов «не помічає»
родової ординської травми московитського політикуму і суспільства загалом,
вдається до пустопрожнього софістичного теоретизування.
Думаю, є проста
формула чому Хрущов «програв», – він не був одержимий чи хворий владою, як
сталін чи путлєр. Будучи і сам не святим, він проте хотів реалізувати людяний проект.
Однак, серед переважно дикунів-людоїдів, ця задача від початку була приречена на
поразку. Схоже, на якомусь етапі МС сам це зрозумів, плюнув на все і фактично
відмовився всерйоз боротися із повсталими з могили небуття привидами
неосталінізму .
Вхід до Аджубеєвого літературно-історичного мавзолею М.С. Хрущова: ось тут – у форматі pdf, а тут – у форматі fb2.
Немає коментарів:
Дописати коментар