Важко визначити цей мішаний жанр – щось типу філософсько-психологічної антиутопії, однак з хепі-ендом, якщо таке буває. Я б тут уздрів декілька сюжетних ліній, – фемінізм, тоталітаризм, трохи французького антиамериканізму, детектив, а може й ще щось, чого не помітив. Тож, фемінізм, про який згадує редактор у передмові, – далеко не єдиний напрям у романі Робера Мерля. Інший – тоталітарне суспільство, його специфічні риси у феміністичному виконанні. Тоталітаризм трохи замаскований, але не настільки, щоб його не помітити.
Роман опублікований в Україні десь близько 1969 року. Як тодішня
партійна цензура його пропустила? Імовірно, що не випадково, знайшлись люди,
які використали партійне прикриття Мерля. В тодішніх анотаціях його називають
комуністом. Та зрозуміло, – навіть, якщо це так, – комуніст у Франції – зовсім
не те саме, що в СРСР.
Філософсько-феміністичний замах був такий потужний, що не
терпилось побачити його розгортку. Та задача була непосильна мабуть для будь-якого
автора. Тому, на жаль, у другій частині роману соціально-філософський контекст сходить
нанівець. Широку картину фемінішизму автору розгорнути не вдалось, хіба окремі
епізоди. Залишилась тільки доволі банальна романтика і детектив. Втрата
відчуття динаміки, цілісного контексту помітно шкодить повістуванню, робить
його плоским і безбарвним. З відкритого простору воно ніби зісковзає у закрите
приміщення, де не рухається повітря, не світить сонце, змовкає гамір природи і
людей.
Хоч роман і не можна назвати шедевром та зрештою, його первісний
філософсько-футуристичний замах настільки яскравий, що він залишає незабутнє враження.
А чого варта, ледь не забув згадати, зображена Мерлем епідемія, – предтеча
сучасного Ковіду? Тож думаю, річ заслуговує, щоб почитати.
Немає коментарів:
Дописати коментар