ГРІН - Монсеньйор Кіхот

 

Задушевні філософські бесіди двох неборак, – священника і марксиста, що мандрують дорогами Іспанії подібно до своїх славнозвісних предків із Ламанчі, описаних пером Сервантеса. Дійство відбувається десь у кінці 60-х років минулого століття, – часи Брєжнєва і польотів совєтів у Космос.

Якщо Дон Кіхот надихався рицарськими романами, то його тезка і земляк монсеньйор Кіхот намагається надихатися Святим письмом та його церковними інтерпретаціями. Ну а марксист і колишній мер Тобосо, йменований монсеньйором як Санчо, у свою чергу, намагається надихатися марксистсько-ленінськими примарами. Врешті, виглядає так, що всі троє фігурантів намагаються жити і надихатися, хоч і різними за формою, та єдиними у своїй ілюзорній суті, химерами.

В офіційних анотаціях на книгу ви можете прочитати про відголоски непримиренного світоглядного та ідеологічного протиборства. Можливо, однак мені це видається нудним та й нема сьогодні вже того протиборства. А чудова зворушлива повість лишилась і продовжує жити. Врешті, кожен має право побачити своє відкриття про щось вічне, очищене від всякої ідеологічної злободенщини.

Давайте подивимось, як люди проживають свої життя, – ніби запрошує нас Грем Грін. Промайнули сотні років, на зміну шкапі на ім'я Росінант прийшла бензинова розвалина фірми Сеат, названа монсеньйором тим самим незмінним ім'ям Росінант. Та головне, – сутність людського буття, – залишається малозмінним, – і це блукання в ілюзіях. Герої виглядають цілком щирими у своїх переконаннях, однак це не робить їх щасливими. Вони ніби пілігрими на своїй-несвоїй землі. І здається, головне, що зігріває тіло і душу сучасних ламанчських мандрівників, – це запашне ламанчське вино. Грем Грін – неперевершений оповідник, здається він сам сидів на задньому сидінні того Сеата, і записував усі ті розмови.

Автор явно не випадково витягнув обох своїх героїв із звичного ареалу їх існування, – але навіщо? Особливо переміна відбилась на священнику, вибила його із звичної колії. Власне отець Кіхот і є тут головним героєм, спілкування із мером – лише фон, один з елементів зіткнення з новизною. Випавши із своєї святенницько-ідеалістичної бульбашки і поринувши у реальний світ, герой зіткнувся із масою викликів, на які ні його досвід, ні священні книги не давали життєвих відповідей. Його щирість і часом свята наївність тут явно межують із вдачею його далекого ламанчського предка.

За образом останнього святий отець накликає на себе підозру, несприйняття і переслідування з боку очерствіло-заскорузлих, бюрократично-чиновних душ, як від церкви, так і жандармерії. Серед усіх своїх «прегрішень» простодушний монсеньйор стає ще й жертвою грабіжника та кіноіндустрії. Якщо ти повів себе за порухом душі – це викликає лише підозри у злих намірах або тебе вважатимуть божевільним, – цю істину отець підтвердив повною мірою.

Монсеньйор Кіхот фактично повторює шлях свого далекого предка, включно аж до трагічного кінця. Але якщо той на схилі життя кидає рицарські ілюзії і приходить до душевного замирення, то у святого отця виклик серйозніший, – і він не в змозі змиритися із жорстокою і несправедливою реальністю.

Дон Кіхотова драма – скоріш трагікомедія. Монсеньйор Кіхотова колізія виглядає багато глибшою моральною драмою. Адже його ідеали запозичені не із глупих рицарських романів, а із священних християнських настанов. Але фінал той самий, – у зіткненні з реальністю вони приводять героя до краху.

Смерть літературного героя – це завжди якийсь символ, – який? Як ілюзія взяла гору над інстинктом самозбереження? Як тупа чиновна церковно-жандармська машина розтоптала людське життя? – Читайте, думайте, шукайте свої відповіді.

 

P.S. Ця зворушлива історія чомусь надихнула мене на поетичний лад:

Моя хата давно не метена,
Не за горами зима із своїми заметами,
Та ще Сонця осінні промені,
Зичать тепло душевному пломеню.

© Марченко В. Б., 2024

**>13/06/2024 22:22, 36.15%, /

Ми ж нічим не завинили. Не робимо нікому зла.

— Ми робимо зло вже тим, що порушуємо їхній душевний спокій.

**>13/06/2024 23:10, 39.81%, /

— Як мало змінюється Іспанія, — зауважив мер. — У Франції вам ніколи не здасться, що ви опинились у світі Расіна чи Мольєра, так само і в Лондоні не відчуєте навколо себе живого духу шекспірівської доби. Тільки в Іспанії і Росії час немовби зупинився. Отож нас із вами, отче, ще чекають у дорозі пригоди, дуже подібні до пригод вашого предка. З вітряками ми вже зітнулись, і тільки на тиждень чи два спізнилися на поєдинок із Тигром.