Задушевні філософські бесіди двох неборак, – священника і
марксиста, що мандрують дорогами Іспанії подібно до своїх славнозвісних предків
із Ламанчі, описаних пером Сервантеса. Дійство відбувається десь у кінці 60-х
років минулого століття, – часи Брєжнєва і польотів совєтів у Космос.
Якщо Дон Кіхот надихався рицарськими романами, то його
тезка і земляк монсеньйор Кіхот намагається надихатися Святим письмом та його
церковними інтерпретаціями. Ну а марксист і колишній мер Тобосо, йменований
монсеньйором як Санчо, у свою чергу, намагається надихатися
марксистсько-ленінськими примарами. Врешті, виглядає так, що всі троє
фігурантів намагаються жити і надихатися, хоч і різними за формою, та єдиними у
своїй ілюзорній суті, химерами.
В офіційних анотаціях на книгу ви можете прочитати про
відголоски непримиренного світоглядного та ідеологічного протиборства. Можливо,
однак мені це видається нудним та й нема сьогодні вже того протиборства. А
чудова зворушлива повість лишилась і продовжує жити. Врешті, кожен має право
побачити своє відкриття про щось вічне, очищене від всякої ідеологічної
злободенщини.
Давайте подивимось, як люди проживають свої життя, – ніби
запрошує нас Грем Грін. Промайнули сотні років, на зміну шкапі на ім'я Росінант
прийшла бензинова розвалина фірми Сеат, названа монсеньйором тим самим
незмінним ім'ям Росінант. Та головне, – сутність людського буття, – залишається
малозмінним, – і це блукання в ілюзіях. Герої виглядають цілком щирими у своїх переконаннях,
однак це не робить їх щасливими. Вони ніби пілігрими на своїй-несвоїй землі. І
здається, головне, що зігріває тіло і душу сучасних ламанчських мандрівників, – це
запашне ламанчське вино. Грем Грін – неперевершений оповідник, здається він сам
сидів на задньому сидінні того Сеата, і записував усі ті розмови.
Автор явно не випадково витягнув обох своїх героїв із
звичного ареалу їх існування, – але навіщо? Особливо переміна відбилась на
священнику, вибила його із звичної колії. Власне отець Кіхот і є тут головним
героєм, спілкування із мером – лише фон, один з елементів зіткнення з новизною.
Випавши із своєї святенницько-ідеалістичної бульбашки і поринувши у реальний
світ, герой зіткнувся із масою викликів, на які ні його досвід, ні священні
книги не давали життєвих відповідей. Його щирість і часом свята наївність тут
явно межують із вдачею його далекого ламанчського предка.
За образом останнього святий отець накликає на себе підозру,
несприйняття і переслідування з боку очерствіло-заскорузлих, бюрократично-чиновних
душ, як від церкви, так і жандармерії. Серед усіх своїх «прегрішень» простодушний
монсеньйор стає ще й жертвою грабіжника та кіноіндустрії. Якщо ти повів себе за
порухом душі – це викликає лише підозри у злих намірах або тебе вважатимуть
божевільним, – цю істину отець підтвердив повною мірою.
Монсеньйор Кіхот фактично повторює шлях свого далекого
предка, включно аж до трагічного кінця. Але якщо той на схилі життя кидає
рицарські ілюзії і приходить до душевного замирення, то у святого отця виклик
серйозніший, – і він не в змозі змиритися із жорстокою і несправедливою
реальністю.
Дон Кіхотова драма – скоріш трагікомедія. Монсеньйор
Кіхотова колізія виглядає багато глибшою моральною драмою. Адже його ідеали
запозичені не із глупих рицарських романів, а із священних християнських
настанов. Але фінал той самий, – у зіткненні з реальністю вони приводять героя
до краху.
Смерть літературного героя – це завжди якийсь символ, –
який? Як ілюзія взяла гору над інстинктом самозбереження? Як тупа чиновна церковно-жандармська
машина розтоптала людське життя? – Читайте,
думайте, шукайте свої відповіді.
Моя хата давно не метена,
Не за горами зима із своїми заметами,
Та ще Сонця осінні промені,
Зичать тепло душевному пломеню.
©
Марченко В. Б., 2024


Немає коментарів:
Дописати коментар