ОЛЛАНД Фр. - Уроки влади

 

Франсуа Олланд – 24-й Президент Французької республіки (2012-2017), ймовірно один з останніх ідеологічних політиків Старої Європи. Ф.Олланд - соціаліст, діяч старої школи, який намагався продовжувати традиції Де Голля, Ф.Міттерана, Ж.Ширака. На президентській сцені йому вдалось втиснутись між двома авантюристами – Н.Саркозі і Е.Макроном, кожного з яких він критикує по своєму. Менше – Саркозі, якого він випхнув з 2-го терміну. Більше – Макрона. І не стільки за те, що той зіпхнув його з 2-го терміну, як за те, яким саме чином Макрон це зробив.

Макрон ніколи не шукав політичну ідеологію, він шукав політичну коньюнктуру. І знайшов. Але при цьому брутально переступив і через політичну ідеологію, і через політичну етику. Адже саме Олланд вивів Макрона у велику політику. Той був спершу його радником, а потім і міністром в його уряді. Скориставшись урядовим трампліном, юний політнахаба показав дулю і своєму босу, і його соціалістичним ідеалам. Ми могли б назвати Макрона безпринципним пройдисвітом уже зараз, але заради коректності дочекаємось його мемуарів. Раптом він розкриє своє незаперечне алібі.

Інший яскравий епізод зі спогадів Олланда, особливо цінний для нас, українців, – це опис укладення Мінська-2. Зі слів Олланда, ініціатором угоди і автором тексту була А.Меркель. Сам Олланд стоїть на проукраїнських позиціях і не має сумніву щодо брутальної і підступної позиції Путіна у конфлікті з Україною. Путін опирається укладенню угоди, намагається відтягнути припинення вогню, щоб дати своїм військам максимально використати перемогу над українськими силами у 2015р (під Дебальцевим). Але врешті під тиском європейських лідерів іде на компроміс, у т.ч. враховуючи конституційні поступки з боку України.

Ф.Олланд відзначає патріотичну позицію П.Порошенка і підкреслює позитивну роль Міської угоди-2, яка дозволила тоді спинити військові дії. Сьогодні варто погодитись із нещодавньою оцінкою А.Меркель, що саме той компроміс дозволив Україні підготувати свої сили для відсічі агресору у 2022-му році. Для України це був «Брестський» мир, укладений за допомогою А.Меркель та Ф.Олланда. А трапись тоді нам Макрон, який скоріш за все, як і зараз, вимагав би більше «гарантій безпеки» для путінського режиму, – ми сьогодні опинились би у набагато гіршій ситуації.

І нарешті ще один, здавалося б малопомітний епізод, який однак символізує фундаментальний політичний тренд, а точніше смертельну загрозу для демократій усього світу, а не лише для французької. Маю на увазі медійно-політичне розбійництво з боку інформаційних мереж. В епізоді зустрічі з Н.Саркозі Олланд згадує про скарги того на влаштоване йому медійне пекло. Сам Олланд при цьому коротко підтверджує, що дійсно пережив це і на власному досвіді, однак далі не розвиває цю тему.

А справа у тому, що свого часу у західних демократіях журналісти набули статусу священних корів. Проти них фактично не можна подати позов до суду. Вони не зобов’язані декларувати свої статки. Поки нема кому залетіти дроном на територію їх маєтків, щоб оцінити їх вартість та звідки взагалі взялись їхні статки. Саме вони вирішальним чином впливають на долю політичної влади, а не партії чи ідеології.

Сьогодні ж із розвитком соціально-інформаційних мереж – форми, засоби і фігуранти інформаційного розбійництва помножились стократ. Чого варті лише ботоферми. Так що про повернення до ідеологічної політики Ф.Олланд і його соратники можуть поки лише помріяти. Стада політичних клоунів-популістів заполонили політичні городи соціальних лохів і цинічно косять капусту, відверто хизуючись при цьому, що вони-то – «не-лохи»...

А хто дочитав до кінця – вам подяка і бонус!