Не зрозумів. Нічого. Хто тут коханці Юстиції і чому? Чому дев'ять розрізнених оповідань названо романом? Де тут цілісність, якщо єдине, що об'єднує ці окремі оповіді - цирк Ваґабундо, який виринає у кожній з них, мабуть саме з цією метою - хоч якось їх об'єднати. Андрухович спробував себе детективом?
Це збірка про лицарів і волоцюг різної статі, часу і штибу, які згоріли, хто на сексі, хто на коханні, хто на ненависті. Але з якого боку вони коханці Юстиції? Хіба коханці Юстиції - це ті, хто погано кінчають? Деякі історії по своєму зворушливі, але єдина, що мене дійсно зачепила - про загибель українських підпільників. Без прикрас про зрадників, німців, поляків, мад'ярів, киргизів, азербайджанців. Всі ті вісім віддаю заради цієї однієї.
Це ще одна головоломка про те, навіщо одні пишуть історії, а інші їх читають. Це питання напевно назавжди залишиться без відповіді, - як той труп без своєї голови в останній оповідці. Щоправда у трупа залишилась інша прикметна деталь... Яка? - Що, заінтригувались? - тоді вам сюди.
Немає коментарів:
Дописати коментар