Автори у цій роботі доводять тезу, що політична історія СРСР - це протиборство партії із спецслужбою за вирішальний вплив у країні. І схоже, залучивши величезний фактичний масив, це їм вдається.
Але як таке могло статися? Адже Ленін створив Спецслужбу для боротьби з ворогами його партійної диктатури, для охорони цієї диктатури. Як могло статися, що Спецслужба стала могильщиком самого Леніна? В теорії ніби все зрозуміло, - не може бути двох центрів влади в одному суспільстві. Коли Спецслужба від локальних задач виходить на рівень системного владного охоплення суспільства у цілому, - вона неминуче стає конкурентом правлячої партії.
Початково Спецслужба була ядром репресивного апарату, спрямованого проти ворогів революції, класових ворогів. Здавалось, що їй не потрібна була політична влада в державі, їй було достатньо того, що вона упивалася владою над зовнішніми ворогами і нижчестоячими зі свого середовища. Це мав бути інший функціонал і іншого складу люди. Але дуже швидко виявилось, що цей інструмент стає невід'ємним і для внутріпартійної боротьби. Автор виразно показує прояви цієї тенденції від самого початку, за часів Дзержинського, Свердлова і Сталіна.
Дзержинський організував убивство посла Мірбаха з метою зруйнувати політику Леніна по Брестському миру. Сьогодні мало хто може відрізнити Мірбаха від Майбаха чи знайти щось спільне між ними (а це країна їх походження). А між тим ця подія стала однією з перших знакових заявок на багаторічне протиборство між Спецслужбою і партійними вождями.
Сьогодні ми знаємо, що Сталін був неперевершеним лідером у цих гонках, бо зумів стати над ними. Хоча за своєю посадою він по суті був лише скромним партійним "бухгалтером". Під рукою у нього були хіба що купка епізодичних попутників, хитромудрі бюрократичні партійні процедури та чудодійний пузирьок із мухоморовим "еліксиром".
Практично ніхто із полум'яних однопартійців не помер своєю природною смертю. Сталін і Дзержинський стріляли і врешті отруїли Леніна. Далі Сталін отруїв Дзержинського. Далі Берія, Маленков і Хрущов отруїли самого Кобу. Далі Хрущов і Маленков за допомогою Жукова ліквідували Берію. Після цього майже припинились фізичні розправи із скинутими "ворогами". Хрущов усунув Маленкова уже політично. Так само політично Шелепін, Брєжнєв і Ко усунули Хрущова. Далі "простачок" Брєжнєв "цивілізовано" усунув Шелєпіна. Ось де Катехізис !
Практично вже після Хрущова КГБ виразно заявив своє бажання висунути на першу позицію свою, контрольовану особу замість чергового партійного функціонера. Але фактично цей план почав набувати реальних обрисів уже за часів Андропова. Новий керманич КГБ створив у ПГУ паралельну структуру під керівництвом Пітовранова, яка назовні діяла під прикриттям системи зовнішньоторгових організацій. Також почали збирати інформацію про вище партійне керівництво та їх рідних, що до цього вважалося абсолютним табу.
Саме за Андропова була створена система тотальної сліжки і впливу. Через інституцію ОДР (офіцерів діючого резерву), а також новостворене 5-е Управління КГБ. Вербовка творчої інтелігенції набула системного характеру. КГБ реально вийшов за вузькі функціональні межі і став монстром, що системно охопив усі галузі суспільно-політичного життя. Захоплення політичної влади стало питанням техніки.
Андроповці на науковій основі досліджували питання, як позбутися деградованої партійної гегемонії. Були створені наукові інституції прикладного системного аналізу і соціології. В КГБ Андропова фактично моделювали імовірний політичний спектр з прицілом на посткомуністичну реальність. Там були монархісти, націоналісти, західники і т.п.
У книзі багато фактажу, але часом бракує узагальнень, висновків і обгрунтувань. Зокрема, вторгнення в Афганістан, з одного боку, подається як намір Андропова підірвати гниле партійне керівництво, а з іншого, - як задум КГБ-ків осідлати потоки алмазів і наркоти з Афгану. Робота переконливо ілюструє матеріалами, що авторство Афганської авантюри належить КГБ. Але якогось осмисленого і реалістичного задуму там, здається, не проглядається, - окрім волюнтаризму.
Тим часом план Андропова розгортається. Створені фантастичні внутрішні і зовнішні організаційні і фінансові структури, необхідні для взяття влади в СРСР під контроль. Та у цей момент, як це часто буває, залітають чорні лебеді - помирає Андропов, до влади приходить непрогнозований Горбачов. Політична система сходить із заданої траєкторії. На хвилі внутріпартійної боротьби виникає постать Єльцина. (Роль особистостей в історії?) Імперія СРСР входить у турбулентність і розпадається на шматки.
КГБ, як термінатор нового покоління, відроджується на руїнах СРСР і продовжує розпочату справу з фантастичною вигадливістю. Сьогодні ми не просто здогадуємось, а на матеріалах знаємо, що плеяда Ходорковських, Гусинських, Смоленських, Якуніних, і ін. (ім'я їм легіон) - це все пташенята з гнізда КГБ-ФСБ. Спецслужба виявляється здатною не посто вижити, але й контролювати і навіть керувати політичною і соціально-економічною трансформацією в нових умовах. Охопивши суспільство з усіх флангів, пройшовши всі перипетії, спецслужба врешті зливається в єдине отруйно-ртутне ядро під егідою свого висуванця, жалюгідно-великого Пу. Замах нової чекістсько-мафіозної держави, без перебільшення, - це глобальне панування. Це руйнування і підкорення оточуючого світу, починаючи від України, інших країн колишнього СРСР і аж до Європи та США.
Чим відрізняється влада Спецслужби від влади Партії в тоталітарній імперії? По суті, - нічим. В основі обох - тотальний контроль свідомості громадян. Різниця лише в деталях і акцентах. У Спецслужби майже немає ідеології, а її репресивні методи контролю більш технологічні, підступні, всеосяжні і всепроникні. Її диявольські методи і засоби - не мають рівних у світі. Водночас Спецслужба реально нікуди не веде, вона може лише контролювати і стримувати. Вона безумовно взялася не за свою справу, стратегічно її політична влада приречена на крах. І ця картина розгортається на наших очах прямо зараз.
Немає коментарів:
Дописати коментар