© Марченко В.Б., 2025
ПІТЕР ПЕН, ЯКИЙ МОЖЕ ВИЛІКУВАТИ НАВІТЬ ПСИХОТЕРАПЕВТІВ.
Що може спонукати дорослого взятись за цю казкову повість?
Справа у тому, що Пітер Пен став ледь не стаціонарним «пацієнтом» величезної
купи літературного психотерапевтичного
мотлоху, як образ хлопчика, який «не хотів дорослішати», що мало
свідчити про його проблеми з психікою, а отже, й про необхідність їх «лікування»,
на думку цих авторів. Та думається, кого з них треба лікувати - це ще велике-превелике
питаня, відповідь на яке далеко не очевидна.
Прочитавши цей маленький, на мій погляд, без перебільшення,
шедевр, припускаю, що більшість психоескулапів або взагалі не читали повість,
або зодягнувши свої психопрофесійні окуляри, нічого не зрозуміли про її глибинну
філософську сутність і мораль.
Повість ця такою ж мірою для дітей, як і для дорослих. Вона
дійсно має бути уважно перечитана будь-ким, хто цікавиться психологією. Але не
тому, що там зображений хлопчик, який «потребує лікування», а тому, що вона
розкриває унікальний аспект людської душі загалом, - її дитячу природу.
Це образ того різновиду вічного людського духу, який ні за
яких умов не погодиться свою пристрасть до пошуків, дослідження і пригод
обміняти на які б то не було принади так званого дорослого життя. Так, мама, тато,
сім'я, душевна подруга тощо, - все це класні речі, яких часом так не вистачає,
але ... Зависока ціна, - як напевно сказав би Пітер Пен.
Пітер Пен не хоче «дорослішати», не тому, що боїться брати
на себе відповідальність, а тому, що для нього це страшенно нудно, - вивчати у
школі та у подальших бюрократизованих інституціях надміру всякого непотребу, а
потім щоденно човгати на службу, вписуватися у безліч позірних ритуалів. Герой
повісті навпаки постає як надзвичайно відповідальний лідер, веде себе як малий
Робін Гуд. Він керує ватагою хлопчаків, бореться із злими піратами, захищає
мирних індіанців тощо.
Один цікавий сюжетний фрагмент, спеціально для
психоаналітиків. Пітер безповоротно порвав зі своєю матір’ю, якісь явні причини
чи мотиви тут не розкриваються. Однак зі змісту повістування ми бачимо, що при
цьому мама Пітеру все ж потрібна. Хоч ймовірно, і не назавжди, а час від часу,
хоча б протягом тижня на рік, а то й рідше, коли він заявляється до Венді, - на
час весняного прибирання, як він каже.
Звідки взяв цей образ Джеймс Баррі? Та думаю, нізвідки йому
більше взятись, окрім як з власної душі автора книги. Звичайно, обгрунтувати це
припущення можна лише ретельно покопавшись у біографії письменника. Як би там
не було, Баррі вловив живу психологічну, філософську і світоглядну струну
людської душі. Думаю, це видатний твір.
Обов’язково перечитайте ще раз останню главу 17, - вся
мораль казки підсумована там. Цю книжку має прочитати і продумати кожен, хто
задумується над своєю душею.
На завершення один з фінальних діалогів повісті:
«Коли люди виростають, вони забувають, що таке
літати.
— А чому?
— Бо перестають бути веселими, наївними і
безтурботними. А тільки веселі, наївні і безтурботні можуть літати.
— Веселі, наївні і безтурботні? Так, я теж хочу бути такою».
Тож задумайтесь,
ви впевнені, що більше не хочете літати, і що більше не повинні літати? Так, можливо
це вибір не для кожного, але він у вашій душі і у ваших руках ...
Немає коментарів:
Дописати коментар