Я не маю
професійного стосунку до філософії, проте вірю, що вона може бути корисною для
людської душі. Однак знайти цей правильний вхід у філософський світ через нетрі
професійних трегерів і популізмовий словоблуд дуже непросто. Тож одна із моїх
спроб пролягла через Кантову «Критику чистого розуму». Ну, ти замахнувся, – скажете, – люди її по 5років вивчають і бідкаються,
що все ще в дорозі. Думаю, це надмірність, хибний шлях, все-таки філософія – не
вища математика. Неглупа людина здатна за пару тижнів осягнути філософський
твір, написаний іншою неглупою людиною. Навіть, якщо це філософ. Якщо не у
деталях, то хоча б на рівні ідеї.
Кантова ідея про
існування «чистого розуму» видалась мені «чистою» вигадкою, не базованою ні на
яких об’єктивних фактах, а виключно на припущеннях легендарного Кенігсберзького
фантазера. Дивно, подумалось, що з нею носяться як з чашею Грааля. Невже нікому
не спадало, на думку, що Кантова ідея скоріш гола, аніж «чиста». До того ж сьогодні,
через близько 200 років після написання «Критики», ніякі дані психо- чи
нейронаук не свідчать на користь існування якогось «чистого» розуму у наших
головах.
Тож я заходився
шукати, чи знайдеться хоч хтось, хто б порушив змову мовчання навколо цієї по
суті метафізичної плутанини. Так я і натрапив на англійського філософа Альфреда Айєра. Слід
сказати, що його критичні зауваги на адресу Кантової ідеї досить обережні і переважно
побіжні. Будучи «не в темі», ми їх можемо і не помітити. Я, наприклад, не
побачив, щоб у більш чи менш явній для непрофесіонала формі Айєр заперечував чи
підтверджував існування часу і простору, як апріорних форм внутрішньої і
зовнішньої чуттєвості. Тож, Системної критики Канта я тут не знайшов, хоча
окремі зауваження свідчать, що Айер звичайно, не є його послідовником і взагалі
вважає його фактично метафізиком. Що у колі аналітичних філософів вважається
вироком. (Пам’ятаєте одного відомого в Україні персонажа, який кричав: «я ваш
вирок», – не знаю чому пригадалось до слова).
Тож, підсумовуючи,
думаю, Айєр дійсно є нещадним критиком Канта, як і всякої метафізики. Суть цієї
критики зводиться до того, що апріорні знання, тобто, знання поза досвідом, Айєр
і аналітична філософія вважають метафізичними вигадками. А саме на цих вигадках
і грунтується Кантова теорія про чистий розум.
Золоті слова Айєра про філософію, дослівно. Філософ – це не той, хто постачає умоглядні істини, конкуруючі з гіпотезами науки… Його функція полягає у тому, щоб проясняти пропозиції науки, розкриваючи їх логічні взаємозв’язки і визначаючи зустрінуті у них символи… Функція філософії цілком критична… Функція філософа – не винаходити умоглядні теорії, які вимагають обгрунтування у досвіді, але видобувати наслідки з нашого слововжитку… Питання, з якими зв’язана філософія, – це чисто логічні питання.
Тож Кантова теорія про «чистий» розум – це і є та вигадана, конкуруюча з наукою, гіпотеза, яка насправді вимагає надзвичайно серйозного і спеціального наукового обгрунтування у досвіді, якого поки-що не видно й на обрії сьогодення, не кажучи вже про царегорохову Кантову минувшину.
Загалом, думаю, філософію варто сприймати на рівні ідей. Вникати у деталі – безнадійно. Більшість хитросплетінь філософської, аналітично-філософської думки надто абстрактні і специфічні для пересічного сприйняття. До того ж філософи здебільшого скупі на приклади. Той же Кант аргументував, що майже не наводить прикладів, бо це мовляв, збільшує об’єм книги. Але при цьому він замовчав іншу, більш імовірну причину, – строк для видання книги був для нього дуже жорстким.
Тож, якщо хочете
відчути дух аналітичної філософії, поблукати її лабіринтами, – тоді вам сюди.
Але не забудьте прихопити із собою нитку Аріадни…
Немає коментарів:
Дописати коментар