ДЖОИНС, Стюарт - Личностные адаптации

Ще одна книжка про транзактний аналіз. Це досить специфічний матеріал про психотипологічне моделювання на базі Транзактного Аналізу. Загалом він призначений для психотерапевтів-практиків, хоча виклад, як на мене, доступний і для пересічного ерудованого читача.

Звідки беруться базові психічні настанови, що керують людиною? Фрейд напирав на три сутності: Его, Супер-Его та Ід. Транзаналітики, – Берн і його послідовники, модернізували схему, перетворивши її на тріаду Его-станів: Дорослий, Родитель і Дитя. При цьому вони перенесли акцент аналізу із власне Персони на Міжперсональні відносини, звідси й назва Транзактний Аналіз (ТА). Але якщо Фрейд все ж брався за лікування психічних хвороб, то у транзаналітиків акцент скоріше на «легкий» жанр, – на суперечностях у характерах, легких дисфункціях і розладах, аніж на серйозних хворобах. Та як би не було, від Персон, їх типологій і Міжперсональних відносин нікуди не втечеш.

Давайте подивимось на відношення Его-стану з Об’єктом. Я б це побачив наступним чином. ЕГО-СТАН, наприклад, Дитя, – сам по собі, здається, нічого не пояснює. ЕГО-ВІДНОШЕННЯ – вже дещо пояснює – це значить, наприклад, що Дитя відноситься до Об’єкта, початково загалом не розуміючи його закономірностей і призначення, – Дитя може його з’їсти, кинути, злякатись, покрутити і т.д., і т.п. РОДИТЕЛЬ – накаже Об’єкту вести себе належним чином відповідно до своїх заскорузлих шаблонів. ДОРОСЛИЙ – постарається виявити закономірності Об’єкта і вести себе з ним відповідним чином – ОСЬ ДЕ РОЗГАДКА ?!

Транзаналітики Джоінс і Стюарт натрапили на хитрий маркетинговий гачок – до назви книжки про ще одну типологію приліпили термін «адаптація». На що я й попався, про що загалом і не жалкую. А у чому хитрість, – бо Характер, Персона, Особистість – це завжди адаптація. Але уявіть собі, якою нудятиною була б назва без «адаптації», на таку книжку навряд чи знайшлося багато фанатів. Водночас «хитрість» дає продуктивний пізнавальний ефект – ви підкреслено усвідомлюєте, що ваш характер не просто набір випадкових якостей, а спеціально підібраний набір, призначений для виживання-адаптації у ваших конкретних біо-соціальних умовах. Ніякої особливої теорії чи практики «адаптації» у книжці немає, але тепер ви шукаєте у ній свій характер під спеціальним, «адаптивним», кутом зору.

Автори стверджують, що розробили оригінальну типологічну модель особистості – модель особистісної адаптації. На базі цієї моделі вони виявили шість стійких, як вони стверджують, адаптацій, притаманних відповідною мірою всім людям. Все це – на основі терапевтичної практики, ніякого теоретичного обґрунтування не наводиться.

Назви адаптацій часом звучать зловісно (шизоїд, параноїд тощо), бо запозичені із психіатрії. Однак згідно із авторами, адаптації символізують лише стилі пристосування і самі по собі не вказують на функціональність чи дисфункціональність. Тобто, залежно від ступеня і інтенсивності вони можуть бути відносно здоровими або хворобливими, – в останньому випадку вони корелюють із психічними розладами за відповідним Американським довідником. Отже, як слід розуміти, адаптації притаманні всім «нормальним» людям, без них могли б обійтись лише особистості, що сформувались в ідеальних умовах, чого у реальному житті, як відомо, не буває.

Як правовірні схематики, автори локалізували всі свої шість адаптацій у певній матриці-квадранті у полі координат з двома перпендикулярними шкалами: активність-пасивність, включеність-виключеність.

Транзаналітики взагалі великі любителі схем і шаблонів. Тому не дивно, що й ця модель – ще один набір шаблонів, побудований на їх улюблених «квадрантах». Скільки їх вже було цих наборів? Его-стани, Окей-відношення, Ігри, Сценарії, Рішення-Живи-Неживи і т.д. І ось поповнення – Адаптації, а до них – ще й Драйвери та ще й Процесуальні моделі. Враховуючи, що всі ці набори так чи інакше комбінуються один з одним, – все життя можна витратити лише на вивчення цих комбінацій.

Упіймавши ваш Драйвер, транзаналітик-адаптолог може вас порадувати попаданням у квадрант із розмитими особистісними границями. Або у квадрант із обсесивно-компульсивними нахилами... Так це вам ще повезло. А могли би попасти у такий квадрант, що не доведи Господь. Певно на думку транзаналітиків, подібні розмови мають відкривати пацієнтам очі і справляти на них радикальний терапевтичний ефект.

Часом читаючи транзаналіз, як і багато іншої подібної психотерапевтичної літератури, не полишає відчуття, що маєш справу з вірувальними сектами, наповненими відповідними ритуальними аксесуарами – символами віри, психобібліями, пророками, психоєвангеліями, молитвами, заповідями, катехізисами, пантеонами святих і т.д., і т.п.

Практично всі психотеорії, включно із ТА, сходяться на тому, що витоками неврозів, адаптацій і т.п. речей є «важке» дитинство. На інші варіанти практично ніхто не звертає увагу. А між тим, наприклад, про мою схильну до ідеалізму і бунтарства природу стало відомо ще у день мого народження, коли ще ніхто гадки не мав, яким саме буде моє дитинство. Так, ви же здогадались, – кмітливі звіздарі-зірководи написали про це у своїх зодіакальних трактатах ще тисячі років тому. Але ж то так, не наука, кажуть сьогодні продавці психотерапевтичних послуг. І дійсно, на зодіакальних характеристиках сьогодні особливо не заробиш.

Що ж тепер виходить, – якщо за базову причину психонегараздів прийнято «важке» дитинство, то єдиний шлях їх вилікувати – це якось «виправити» те нещасне дитинство. Але як це зробити, якщо машину часу ще ніхто не винайшов? Ніхто – може й не винайшов, а от транзаналітики – винайшли! Вони придумали і «віднайшли» у дорослих психіках т.зв. Его-стани, серед яких двоє – Родитель і Дитя – «безпосередні» учасники тих буремних літ, коли руйнувались оті нещасні дитячі душі. Ось вам і машина часу! Тепер, розігруючи нескінченнорічні п’єси між Родителем і Дитям легковірних пацієнтів, транзаналітики хвацько «ремонтують» їхні душі, поповнюючи армію доволі забезпечених самозайнятих представників середнього класу. Ну чим не історія за участю Кота Базіліо і «Ліси» Аліси?

Заради справедливості, – на «важке» дитинство нам розкрили очі ще Фрейд із його послідовниками. Але ніхто й близько не зміг обіграти цю історію так, як транзаналітики, вони пішли далі всіх. Геть і тягатися із їхніми метафоричними фейерверками. І слід визнати, в ТА загалом є чимало дотепних метафор типу Родитель, Дитя, Дорослий, які вони називають Его-станами, і на яких базуються моделі міжособистісних комунікацій, які досить вірогідно описують і пояснюють комунікаційні феномени. Але як подібні барвисті описи перетворити на тривалий психотерапевтичний ефект у дійсності?

Візьмімо одне з їх базових положень – т.зв. батьківські сценарні настанови – не живи, не розвивайся, не люби, не думай, і т.п. Але хто це довів, чим виміряв, що такі настанови дійсно були у тому далекому туманному дитинстві, і що саме вони спричинилися до цих дорослих психонегараздів? Чим пояснити, що «антинаукові» зодіакальні характеристики ще із сивої давнини описують типові «адаптації» і інші «перекоси» у людських характерах, не вдаючись при цьому до хитромудрих наукоподібних трюків?

А ви застосуйте метод Редисижена (Перерішення), кажуть транзаналітики, – замість старого прийміть нове рішення – живи, розвивайся, люби, думай, – і буде вам щастя. Всього то ділов, як кажуть.

Не те, щоб психотипології не розширювали наші уявлення про особливості наших характерів. Але ж питання у тому, як досягти оздоровлюючих змін. Проте у сфері практичних засобів психотерапевтичні настанови виглядають як суто магічні заклинання. Інтегруй своє мислення із почуттями, – і досягнеш недостаючої гармонії. Дозволь собі трохи «чувств» – і люди потягнуться до тебе. Розшир своє мислення – і тобі полегшає. Так ніби хоч хтось із цих маготерапевтів хоч якось вказав, де та ручка, регулятор, важіль, потягнувши за який можна отримати всі оті щастя.

Р. Спольський мовчить про психотерапію як сфінкс і можна тільки здогадуватись, що він думає про всю цю антибіологічну мішанину. Хоча до його нейробіології поведінки так само безліч питань.

Ідея про те, що певні дитячі психічні враження мають вплив на все людське життя відома з древніх часів, хоч їх серйозний науковий опис прийнято відліковувати від Фрейда. Але щоб від ідеї перейти до методики лікування необхідно виявити закономірності формування психічних феноменів. А з цим у жерців психологічної науки поки-що великі проблеми. Їм здається і в голову не приходить, що психічні дисфункції – це щонайменше звички, яких не здолати сеансами групової чи індивідуальної терапії, навіть якщо вони тривають десятиліттями.

А тим часом торгівля психотерапевтичними байками-ілюзіями не збавляє обертів, так само як і торгівля чудодійними фармацевтичними пігулками. Перефразовуючи, – неможливо спинити ідею, яка продається. А на завершення – ось і сам збірник «адаптаційних» ідей.