МЕРЛЬ – Уїкенд на південному березі

 

Робер Мерль – французький письменник з мого шкільного дитинства, який сьогодні практично забутий. Школярем я знайшов його книжку у громадській бібліотеці, «ковтнув» її за пару вечорів, та чесно кажучи, тоді мало що залишив у пам’яті від неї.

Прочитання «через вічність» відкриває набагато більше. Роман охоплює маловідомий епізод Другої світової війни, який називають Дюнкеркською трагедією, учасником якої був і сам автор. Сотні тисяч військ та одиниць техніки об'єднаних сил Франції і Британії опинились у фашистському зашморгу, притиснуті до Ла-Маншу. Із до кінця не встановлених причин Гітлер наказав військам зупинитись за 10 км від берега, фактично даючи змогу союзникам під вогнем сяк-так переправлятись до Британії. Фактично німці як у тиру розстрілювали їх із артилерії і бомбили Юнкерсами, та все ж переважній більшості вдалось врятуватись.

Ми можемо лише здогадуватись про зміст Мерлевої трагі-іронії, зашифрованої у назві твору. Насправді ж події відбуваються на півночі Франції, а південним берегом ту місцевість дослівно називають у Бельгії, імовірно через розташування відносно протоки Ла-Манш.

Але чому уїкенд? Французькі вояки, насправді мобілізовані вчорашні цивільні, сидять під снарядами і бомбами. Часом гинуть. Але вони просто сидять і очікують полону. Вони деморалізовані і дезорганізовані. Хтось намагається замаскуватись під цивільного. Хтось мародерить і безчинствує.

Але вони дійсно ведуть себе як на уїкенді. Вони не опираються ворогу. У них немає жодного натяку на військовий спротив. Головний герой Жульєн Майя каже, що він проти війни взагалі, проти будь-якої війни. Його спроба вислизнути до Британії закінчилась невдачею, німці розбомбили судно, і Майя вплав дістався назад до берега. У романі трапляється лише один, хто стріляє по ворожих літаках, і його вважають диваком та цураються самі французи.

Виглядає так, що вся Франція загалом деморалізована і розчавлена. У суспільстві немає жодної готовності до військового спротиву. Здається, все що залишилось у цих неборак – це називати німців «фріцами», а британців «томмі». Головний герой Жульєн Майа, ніби дзеркало, відбиває образи всіх подій і персонажів  навколо себе.  Жульєн ще здатен упізнати і покарати персональне зло, – він убиває насильників, які замахнулися на честь юної Жанни. Однак він повністю безпорадний, щоб протистояти політичному злу – війні. Мерль хоче показати, що у такому стані Франція не може вижити. Певно тому головний герой гине на завершення роману, як символ загибелі тієї Франції.

Написано щиро, у живій французькій манері.