Ця книга з багатообіцяючою назвою насправді є вузькоспеціалізованою публікацією для лінгвістів і особливо нейролінгвістів. Вона заповнена купами академічних описів і навряд чи задовольнить очікування гурманів надшвидкісного поглинання друкованих текстів. Суто описовий матеріал, який свідчить про те що автор прочитала купу всяких наукових книжок. Той висунув таку гіпотезу, той вважає так, а той припускає інакше.
Автор поринає у таємниці клинопису, пропонує уявити роботу читаючого мозку древнього шумера. Ще ви дізнаєтесь, що шумерські вчителі нерідко дубасили своїх учнів палицями. (Ось і розкрилась таємниця древньої писемності!).
Із численних малюнків ви нарешті зрозумієте, які саме відділи вашого головного мозку і в який момент активуються, коли ви щось читаєте. Це звичайно, вкрай важливо знати, можливо це саме те, чого вам не вистачало все ваше читацьке життя. Та чи відкриє це шлях до секретів і алгоритмів ефективного читання?, - навряд чи. Таким чином, нейробіологія не досліджує чорний ящик читаючого мозку, вона намагається його розкурочити і залізти всередину.
Є звичайно, і чимало цікавих та повчальних фактів. Мозок пластичний, як система із так званою відкритою архітектурою. Це означає що вона може утворювати нові зв'язки, що диктуються необхідністю формування нового навику, зокрема такого, як читання. Тобто, мозок у принципі може сформувати нову функцію, яка не була закладена генетично.
Отже, мозок генетично не був призначений для читання. Такої функції апріорно там немає, навик читання формується штучно, як певна конфігурація нейронних зв'язків. У носіїв різних мов ці конфігурації суттєво відрізняються. Кожна мова це певний набір нейронних зв'язків. Отже вивчити нову мову означає сформувати новий набір нейронних зв'язків. Тому так нелегко дається вивчення іноземних мов.
Багато говориться про дизлексію. Мова початково є явище фонетичне. Тому коли людина вчиться читати графічні тексти, вона все одно формує і використовує фонологічні коди-відповідники графічних знаків. І виявляється, що у дизлексиків такі нейронні зв'язки чомусь не формуються з генетичних причин. Точні причини поки науці невідомі.
Методологічний арсенал досить бідний. Тут немає ні теорії систем, ні кібернетики, ні інформатики, ні навіть теорії знакових систем. Таке враження, що автор не знає, що мова - це знакова система з відповідними властивостями і закономірностями.
Є багатообіцяючий розділ про "постчитаючий" мозок, тобто про перспективи у зв'язку із поширеням цифрових інформаційних технологій. Автор навіть вживає термін "цифрові тексти", однак не роз'яснює, як вона собі їх уявляє. У цілому ж тут нічого суттєвого не прояснюється. Натомість мільйон запитань, на зразок "а що буде, а що трапиться, а чи не вийде так" і т.д.
Загалом у книзі чимало питань, на які автор і її наука, по ідеї мала б давати відповіді ... Можливо помиляюсь, але щось тут нагадує радянські навколонаукові охи і ахи щодо предмета, за відсутності якоїсь чіткої концепції і системи. Посилання на К. Чуковського, Л. Толстого, Л. Виготського, ... , яких автор схоже читає в оригіналі, до болі нагадують совкову суконщину. Може совпадєніє ?
Немає коментарів:
Дописати коментар