Якась рафінована фантастично-фантасмагорична маячня. Враження таке, що Андрухович спершу генерує шматки несусвітніх небилиць, а потім намагається з них зшивати такий самий несусвітній сюжет. Тож, як по мені, у цій "Перверзії", - ані сюжету, ані "Хуторів поблизу Венеції", ані власне перверзії. Так, тут купа чудернацьких словесних перлин, але з них вийшло не більш, аніж давучка перлова каша. Все, ніби висмоктане з пальця, висить у повітрі, нізвідки вийшло і нікуди не веде.
В останньому рядку автор називає головного героя "вічним втікачем". Непогана метафора, яка однак ніяк не витікає з цієї історії. Впродовж всієї тягомотівки Стах Перфецький банально волочиться за черговою не то шльондрою, не то Мадонною, яка за cумісництвом ніби шпигує за ним на користь якось безвісного "монсенйора". І ось коли феміна вже майже у його руках, - Перфецький "зникає". А в тому останньому рядку Андрухович нам натякає, що це була така незвична форма "втечі". Як цьому повірити? Втечі від чого, куди?
Таке собі, часом дотепне, а здебільшого нудно-безглузде. На любителя, як кажуть. Не раджу. Та як завжди, - читайте самі.
Немає коментарів:
Дописати коментар