У 1947р. син Президента США Франкліна Рузвельта – Еліот,
написав книжку про політику свого батька часів 2-ї Світової та «проіски
мірового імперіалізма», яка настільки сподобалась Сталіну, що її надрукували в
СРСР. Прочитавши її, ви зрозумієте цей «секрет», – вона написана з неприхованою
антипатією до Черчіля і симпатією до Сталіна і «руських». Таке не могло з’явитися
на порожньому місці, напевно щось у цьому дусі дійсно було в позиції Президента
Рузвельта, навіть якщо її довільно інтерпретував його син Еліот. І ця позиція варта
того, щоб спробувати у ній розібратись, бо вона мала колосальні наслідки, у
т.ч. і стосовно сьогоднішньої кривавої війни. Щонайменше тому, що кривава постсталінська
імперія і досьогодні має право вето у світових справах.
Тож звідки пішли «тьорки» між Франкліном Делано Рузвельтом
(ФДР) і Вінстоном Леонардом Спенсером-Черчілем (ВЛЧ)? Схоже, вони беруть
початок ще від їх першої зустрічі у далекому 1919р. Чого там було більше, - особистого, постколоніального чи всього вкупі,
– ми можемо тільки гадати. Не секретом була і ворожість та недовіра між ВЛЧ і
Йосипом Вісаріоновичем Сталіним (ЙВС). Тож не виключено, Франкі повівся на той гачок,
коли ворог вашого ворога, видається вам трішки вашим другом. Як часто за подібну
наївність політичних лідерів настає трагічна ціна. Здається, саме на таку наївність
попався Богдан-Зіновій Хмельницький. Отож, Франкі міг просто втрапити у цю
пастку, і дружити із «хорошим» Сталлі проти «поганого» Вінні.
По-друге, якщо подивитись глибше в історію відносин між США
і Великою Британією, то там була війна за незалежність. Що міг відчувати Президент
постколоніальної Америки до імперіаліста Черчіля? – пам’ять про давні рахунки
могла бути ще живою.
І по-третє, світова торгівля. Британія була величезною світовою
імперією і володіла колосальними торговими преференціями. Але Гітлер поставив
все на край. Лише Америка могла врятувати Британію. Отже, Рузвельт розумів, що
прийшов час серйозно поторгуватися, тобто, спонукати британців відпустити
колонії, скасувати преференції і допустити американців на постколоніальні ринки.
Та не дивлячись на ситуацію, Черчіль початково досить жорстко опонував
Рузвельту у цьому питанні, намагаючись виступати з позиції, коли як кажуть,
подібний торг тут не доречний.
З іншого боку, Черчіль прекрасно розумів звірячу
диктаторську сутність і амбіції Сталіна, у той час як американці страждали
наївними ілюзіями щодо руських вовків в овечих шкурах. Бажання Черчіля обмежити
вплив Сталіна Рузвельт схоже, сприймав одномірно, – лише як бажання зберегти Британську
імперію. Своєрідний оптичний обман, – коли два предмети стоять перед вами на
одній лінії, затіняючи один іншого, – і ви бачите лише один із них. Особливо,
коли той другий ви не дуже то й хочете бачити.
У такій ситуації Рузвельт намагався виступати у ролі арбітра
між британцями і московитами, водночас під таким прикриттям, переслідуючи і власні
американські цілі. Важко сказати, чого було більше у Рузвельтовій політиці –
тверезого і хитрого розрахунку чи наївних ілюзій. Історія показує, що
побоювання Черчіля виявились пророчими – британська, як і інші світові імперії,
після війни розпалися, а радянська імперія приросла державами – сателітами у Східній
Європі.
А тепер до позиції Еліота. Вона виглядає як позиція
наївного йолопа, який за фасадом трійці переможців не побачив глибинних геополітичних
суперечностей і механізмів всередині неї. З якогось дива йому здалось, що трійка
у складі по суті Лебедя, Рака і Щуки має залишитись непорушною єдністю
світового поствоєнного порядку. Здається, йому невтямки, що ця єдність була
суто ситуативною і завершилась з підписанням капітуляції Німеччини, а то й ще
раніше.
Атомну зброю, пріоритет якої тоді був виключно у США, Рузвельтів
нащадок пропонує передати під загальне управління новоствореної тоді ООН.
Сьогодні ми знаємо одну таку країну, яка добровільно позбулася ядерної зброї, –
постсталінські людожери своїми ракетами тепер убивають її громадян. Ще один
Еліотів зашквар – протоку Босфор передати під спільний контроль Туреччини і
Радянського Союзу. Слава Богу, більшості із подібного божевілля не судилося
реалізуватися. Та дещо здійснилося, зокрема, московитська імперія отримала
право вето у світових справах. І тепер світове співтовариство не може не те що спинити
ті ракети, але й навіть толком осудити сталінських людожерів. Кажуть природа відпочиває
на дітях видатних постатей...
Та ви не зобов’язані мені вірити, – читайте.
Немає коментарів:
Дописати коментар