Це друге видання даної роботи, яке вийшло у 1988р. (перше - у 1985р.). За формою це ілюстроване прикладами керівництво по роботі із т.зв. Внутрішніми Голосами. За змістом це такий собі симбіоз психоаналізу, транзакту і гештальту. І при цьому це не психотерапія, як кажуть автори. Вони подають особистість як фрагментовану множиною різних "Я". Наприклад, одна частина особи чогось хоче, а інша - цього боїться. Ось вам і різні "Я".
У їхній моделі психіка складається із субличностей. Серед них виділяються захисні "Я", які формуючись, поступово витісняють наші природні "Я". Також диференціюються відкинуті Я і прийняті Я. Останніх автори ще чомусь називають "первинними", хоча вони якраз по своїй природі є вторинними, штучними, набутими у процесі соціалізації, а відкинуті навпаки у своїй більшості є природними, інстинктивними (агресія, секс тощо), тобто первинними. Інтеграційна задача полягає в тому щоб сприйняти, подружитися з усіма нашими Я і таким чином стати цілісною, органічною особистістю.
Як дізнатись про ваші відкинуті личності? Якщо вас дратують якісь риси іншої людини, - знайте, - це і є ваші, відкинуті вами "Я". Відкинута личність часто дає про себе знати також у снах. Вона там з'являється, щоб нагадати вам про себе, з надією, що ви випустите її на світ божий з темниці підсвідомості.
Метод діалогу голосів передбачає створення орієнтовної психологічної Карти Голосів, яка включає прийняті і відкинуті одиниці. Наприклад, - прийняті субличності: перфекціоніст, відповідальний, суддя, захисник/контролер, штовхач, критик тощо. Відкинуті субличності: вразливий дитьонок, добрий, син-жертва, "гавайський" хлопець, несуддя тощо. Щоб створити окремий діалог із якимось голосом, - особу краще відсадити на певне інше місце, притаманне ніби саме для цього окремого голосу.
Вважається, що всі голоси мають енергетичну цінність і мають бути збалансовані. Ніякий з них не потрібно відкидати, інакше він іде в підпілля і починає відбирати енергію. Центральне місце в цій системі має займати т.зв. "компетентне его". Однак воно може бути захоплене, ототожнене якоюсь із прийнятих субличностей, наприклад, штовхачем та/або контролером.
Але Хто повинен розпізнати ці голоси і вести з ними діалог? - Якийсь, навчений кимось Ведучий, - кажуть автори, - як просто! А чому не сам Господь? Де взяти такого митця? Ніякого тренінгу і сертифікації таких чарівників авторська методика не передбачає.
Автори кажуть, що критик, перфекціоніст, чавило і інші подібні виродки - це такі собі милі істоти, з якими достатнього провести діалог і вони стануть на службу компетентному его. Однак насправді ці невротичні утворення свідчить про хворобливе порушення функціонування свого Я. Про те, що особа керується штучними хворобливими психічними комплексами, а його власне Я пригнічене і практично не бере участі в управлінні собою. Ці невротичні утворення намагаються підсунути особі на виконання хворобливі галюційні сценарії, - штучні, абсолютно не придатні для функціонування і діяльності здорового особистого Я. Все, що можуть зробити ці комплекси - це хіба що вивести особу з дієздатного ладу.
Автори часом висувають позитивні ідеї, однак збиваються на утопічні манівці їх реалізації. Зокрема, у них крутиться ідея балансу Голосів. За їхньою системою внутрішні личності утворюють, так би мовити, комплементарні пари: кожному відкинутому (природному) Я відповідає прийняте (штучне) Я, де останнє власне і загнічує те перше (вроджене) Я. Одне є протилежним іншому. Наприклад, "захисник/контролер"-"дитьонок", "штовхач (чавило)"-"ледар" і т.п. Набуття сили за їхньою системою означає визнання, легітимацію і збалансування протилежних тенденцій. Відповідно, перекоси, як слід розуміти, ведуть до невротичних розладів. Збалансування має відбуватися у процесі самоусвідомлення, під егідою т.зв. компетентного его. Неусвідомлені, неконтрольовані зовнішні прориви дитьонка ведуть до комплексу жертви. А т.зв. захисник/контролер є по суті агентом родительського контролю, його домінування веде до перекосу в інший бік. Вони називають ці тенденції полюсами у континумі "сила-вразливість". Т.ч. правильно переживати, управляти вразливістю через компетентне его - головна задача в їх системі. Компетентне его повинне мати здатність усвідомленого вибору, регулювання протилежних тенденцій.
Можна відзначити певну дотепність авторської моделі. Однак не полишає відчуття штучності, ілюзорності. Де взяти чарівника, який відловить табуни цих голосів? Як навіть освіченій людині оперувати з цими табунами (враховуючи, що одночасно пересічна особа може оперувати не більше як з 3-4 предметами)? Який механізм інтеграції голосів у компетентне его? Утопічно слащава психоаналітично ігрова схизма не дає відповіді на реальні питання психічного балансу і здоров'я.
Немає коментарів:
Дописати коментар